Деркач О. Є.

Тема виступу: «Моральне виховання молодших школярів на основі впровадження в практику роботи літературної спадщини Василя Сухомлинського»

Одним із основних завдань сучасної школи є формування у дітей загальнолюдських духовних цінностей та орієнтирів. Серед них – доброта, любов до ближніх, повага до навколишніх. Сьогодні стає очевидним, що будь-які порушення або відсутність культури поведінки, її моральних норм, негативно відбиваються на моральному та емоційному стані суспільства, його фізичному та психічному здоров`ї.У роботі з морального виховання важливим орієнтиром є особистісний підхід, який найефективніше реалізується за умов побудови виховного процесу на основі суб`єкт-суб`єктних взаємин педагога і вихованців. Виховання моральних цінностей у дітей молодшого шкільного віку передбачає органічне поєднання найбільш відповідних вимогам початкової школи методів, форм і засобів морального виховання.

Тільки в їхній органічній єдності можна виховати людину з високими моральними переконаннями, що досить чітко простежується у досвіді В. О. Сухомлинського, який прагнув того, щоб уже в молодших школярів за допомогою слова вчителя, прикладу в дитячій душі утверджувалися моральні цінності, які існували протягом тисячолітньої історії народу. Розкриваючи суть моральних цінностей на конкретних прикладах у своїх творах для дітей, педагог-гуманіст розвивав і збагачував духовне життя дитини.

Існує три ступені морального виховання. На першому ступені відбувається засвоєння початкових правил поведінки, розвиваються моральні почуття; на другому – формуються етичні поняття; на третьому – виробляються моральні переконання, стійкі звички поведінки, продовжується розвиток моральних почуттів. Ступені морального виховання не завжди збігаються з віковими ступенями розвитку, тому й особливістю морального виховання має стати одночасне, а не почергове формування моральних якостей, як єдності і взаємозв`язку свідомості, почуттів і поведінки.

Моральне виховання – це завжди активний, двосторонній процес, основи якого закладаються в дошкільному віці, а молодший шкільний вік є найбільш сенситивним для вирішення цієї проблеми.

Організація життєдіяльності молодших школярів потребує безпосереднього впливу на них і взаємодії з ними. Це має стати своєрідним фундаментом, на якому базується і діяльність, і спілкування, і стосунки, і поведінка школярів.

Два інститути грають першочергову роль у процесі духовно-морального виховання:

• Перший – це сім'я, де дитина закладає основи характеру своєї особистості.
• Другий – це школа та позашкільні навчально-виховні заклади.

Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Моральна спрямованість – стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Зерна добрих людських почуттів у душах молодших школярів можна розвинути тільки щирою любов’ю до них. Молодшим школярам потрібна ласка і любов, як світло й тепло рослинам, тому що виховані любов’ю і ласкою вчителя, молодші школярі впевнено підуть шляхом морального вдосконалення.

Також серед усіх найважливіших якостей вихователя – доброта, тому ніщо так не прихиляє молодших школярів до вихователя, як його щира доброта. Вона позитивно впливає на формування моральних поглядів та переконань молодших школярів. Душа молодших школярів під впливом доброти вчителя розкривається, освітлюється, оживляється. Тому виховання доброти необхідне вихователеві, щоб оживити свою працю, а також позитивний приклад з боку батьків і вихователя, які необхідні для морального виховання

Систематичне моральне виховання діти дістають у школі. Зміст і завдання його визначаються любов`ю до Батьківщини, колективізму і непримиренності до порушень громадського обов`язку. Початок шкільного навчання серйозно позначається на розвитку психіки дитини, її особистості. Під впливом навчання і виховання змінюється поведінка учнів, збагачується їхній соціальний досвід, формується свідоме, відповідальне ставлення до своїх обов`язків. Цьому сприяють психофізіологічні особливості учнів початкових класів, які необхідно враховувати при роботі з учнями.

У своїй роботі я  прагну до народження доброти в серці кожного школяра, бо переконана, що лише добро вміє захищатися. Надзвичайного значення у вихованні особистості приділяю формуванню духовності, яка є мірилом її людської цінності, суспільної значущості.

У своїй практичній діяльності керуюсь розумінням духовності великим педагогом-гуманістом В. О. Сухомлинським, яке він розкриває так: ".... ми включаємо в поняття "духовний світ", "духовне життя" такий смисл: сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів і інтересів у процесі активної діяльності.

Особливого значення у вихованні духовності особистості молодшого школяра приділяю формуванню моральної культури. Вивчаючи з дітьми азбуку моральної культури, намагаюсь використовувати методи роз'яснення, переконання, повчання, спонукання до діяльності.

При цьому орієнтую своїх вихованців на мудрі поради Василя Сухомлинського, а саме: "Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре".

Я вважаю, що успіх виховних дій педагога залежить від того, що знає вихованець про самого себе, і головне, щоб саморозуміння було з погляду моральних цінностей суспільства і власної життєвої позиції. В емоційному переживанні самого себе вбачаю повагу до самого себе і почуття власної гідності.

Сутність процесу виховання підростаючої особистості я вбачаю у культивуванні сердечності, адже виховання серця – це цілий світ турбот і тривог, про які ми, дорослі, ніколи не повинні забувати. Я бачу своє найголовніше виховне завдання в тому, щоб у дитячій душі стверджувалися співчуття, жалість, доброта до всього прекрасного, що є в світі, і насамперед до людини. Саме чуйність, піклування, емпатія і складають систему добрих почуттів, які в своїй єдності являють собою сердечність.

Становлення сердечності перш за все має стосуватися всього живого на землі – рослин, тварин, людей. Щоб запобігти безсердечності, ми виховуємо дітей у дусі сердечної турботи, неспокою про живе і красиве, про рослини, про квіти, про птахів, про тварин. Дитина, яка бере близько до серця, що в зимову холоднечу синичка беззахисна, і рятує її від загибелі, оберігає деревце, ця дитина ніколи не стане жорстокою, безсердечною і щодо людей.

Найважливіше завдання учителя у вирішенні проблеми морального виховання полягає у формуванні людини-патріота, людини-громадянина. Уже учень початкової школи повинен глибоко усвідомлювати, що наша Батьківщина – це Україна. Діти повинні знати все про свою рідну землю, про її звичаї, традиції, національну та державну символіку, минуле та сучасне свого краю.

Наведу приклад із бесіди на тему "Край, у якому ти живеш. Ти – громадянин України". Я, передбачала наступну його мету: доповнити і поглибити знання дітей про нашу Батьківщину; формувати уявлення про Україну як суверенну державу з давньою історією, багатою культурною спадщиною; розвивати в учнів творче мислення, уяву, уміння працювати в команді; створювати умови для розширення пізнавальних інтересів; збагачувати активний словниковий запас; виховувати бажання піклуватися про країну, навколишнє середовище.

Як вихователь ГПД, намагаюсь повсякденно вчити дітей розрізняти гарні і погані вчинки людей. Цьому присвячено зміст багатьох уроків читання, бесіди з учнями. Так у дітей поступово формується уявлення про моральну поведінку.

Багато уваги приділяю вихованню у школярів загальнолюдських якостей: чесності, правдивості, щирості, толерантності та ін. Наприклад  бесіда  з теми: "Чесність і справедливість. Щирість і щедрість" допомогає закріпити уявлення учнів про моральні цінності людини; формує вміння оцінювати власні вчинки та вчинки товаришів; сприяє вихованню в учнів чесності і справедливості, щирості і щедрості. У ході бесіди включаю вихованців до аналізу поведінки героїв оповідань, вчу оцінювати їх вчинки, націлюю на те, щоб діти цінували у людях доброту порядність, щедрість, гостинність і засуджували жадібність, черствість, зазнайство і інші негативні моральні якості.

Цілісний підхід до організації відпочинку у ГПД потребує вмілого використання методів виховання і перш за все методів організації діяльності і поведінки – виховних ситуацій, змагання, ігрових прийомів, схвалення і заохочення.

Прагну, щоб виховна робота приваблювала дітей змістовністю та емоційністю, викликала в них інтерес і активність. Для досягнення поставленої мети я намагаюсь урізноманітнювати виховні заняття, проводячи їх у формі: бесіди ("Культура поведінки у школі", "З добрим водися, а лихого стережися", "Твої обов’язки в сім’ї", "Кого можна назвати справжнім другом".

З метою духовно-морального виховання у ГПД використовую усні журнали ("Якщо добрий ти", "Про братів наших менших"); заочні подорожі ("До бабусиної скрині", "В гості до казки", "Моя Вітчизна – Україна"); інсценізації віршів, казок, оповідань; спортивні змагання ("Веселі старти", «Старти надій»); конкурси ("На загадку є відгадка", "Зошит посміхається"); вікторини ("Хто самий розумний", "Що? Де? Коли?", "Можна – не можна"); трудові операції ("Книжкова лікарня", "Речі у твоєму портфелі", "Моя парта»); прогулянки, екскурсії.

Отже, моральний розвиток особистості – процес, що триває протягом усього її свідомого життя. Виховання – це друге народження. Я глибоко переконана, що справжнє виховання полягає в тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної праці жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід'ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів. Сьогодні така освітня ідея стає домінуючою, бо проголошує людину найвищою цінністю суспільства, пропонує шляхи і принципи виховання особистості, здатної до активної творчої діяльності, саморозвитку і самовдосконалення.

З досвіду роботи

Деркач Ольги Євгеніївни